П’ятого червня на вулиці легенко крапав дощ і з запітнілих вікон машин тільки ледь-ледь було видно синьо-жовті кульки, які були прив’язані до дорожних знаків на в’їзді до універитету ім. Монаша. Для чогож хтось, полишивши тепло університету, повісив їх? Відповідь написана на листочку паперу, який тримає в руці дівчина, переходяча дорогу, щоб увійти в університет. На ньоми написано “Міжнародний конкурс імені Петра Яцика в Австралії” і зображено вінок і руки, які тримають свічку, а під ними дата – 5 червня. Такі ж плакати вивішені на стінах університету разом з дороговказами.
В приміщені тихо, і майже безлюдно – тільки пара студентів сидить за столиками, де-інколи позіхаючи. Заїхавши на гору ліфтом проходиш вузьким коридором,.. проходиш далі,.. і ще далі,… і коли вже думаєш що потрапив не туди, бачиш дві комп’ютерні кімнати, де метушатся люди, включаючи комп’ютери і закінчуючи приготування до цього історичного дня.
Скоро починають приходити учасники – схвильовані і мокрі. О десятій годині всі вже на місцях – і не тільки в Мельбурні. У чотирьох інших містах Австралії в цей самий час також закінчилось приготування і почали давати інструкції щодо виконання завдань. Але Мельбурн став епіцентром конкурсу – тут зібралося 25 учасників. Як тільки закінчили давати інструкції, всі блискавично розвернулись до своїх комп’ютерів і почали виконувати завдання. Поки учасники сконцентровано дивились на комп’ютерні екрани, фотограф непомітно ходив між ними і вловлював їхні вирази обличчя – у деяких зосереджені, а у деяких нервові. Півтори години пролетіли швидко – єдині звуки були клацання комп’ютерних мишок і прохання подати словник. Об 11.30 більшість уже закінчувала свої твори і перевіряла відповіді, перед тим як клікнути на кнопку “Фініш”. В останні 20 хвилин галас здійнявся знову – усі говорили про завдання: чи було важко, чи легко? «А яка в тебе була тема твору?» «Я впевнений, що ти виграєш.» «Та ні, ти!» І так далі. Після подяки всім учасникам і прохання залишити свій розмір (для безкоштовних футболок з емблемою конкурсу) всі натовпом вийшли на двір – для групової фотографії учасників і добровольців, які допомагали з проведенням конкурсу. І тоді, всі розійшлися. Ну, не всі – залишились іще добровольці, готові прибрати все.
Дощ вже не йшов – дерева навколо університету тихо стояли і скрапали каплями. На одному з дерев був приклеєний плакат – на ньоми зображені руки які тримають свічку і вінок. Синьо-жовті кульки б”ються одна об одну від легкого вітру. Повз дерево проїхала машина із запітнілим вікном – там сиділи двоє схвильованих, але і задоволених дітей. Конкурс ім. Петра Яцика закічився – почалось чекання на результати.
Анастасія Садова
«Церква і життя»
За дальшими інформаціями відвідайте сторінку конкурсу на мережі Facebook
