МAРІЧКA ГAЛAБУРДA–ЧИГРИН
В пам’ять Патріярха ЙОCИПA CЛІПОГО
З нагоди 120 ти ліття з дня народження славної памяті Патріярха Йосипа Cліпого в країнах українського поселення в світі і в самій Україні проходили заходи для вшанування пам’яті непересічного українця.
Патріярх Йоcип Cліпий в Джілонґу - 12.10.1968
Доля призначила мені познайомитися з Патріярхом Йосипом, працювати в патріяршій гостинниці і в його канцелярії в Вaтикані. Не кожному та ще пересічній людині дана була така можливість.
Поведу вас сьогодні в своїх спогадах до 1973 – 1974 років, коли мені довелося працювати у Римі.
Наголошую на тому, що є дуже важко говорити про історичну особу, яку зналося блище.
Вперше я зустріла Блаженнішого Кардинала Йосипа Сліпого у фоає Українського Католицького Університету на початку листопада 1973 року. Блаженніший подивився на мене, в притаманний йому лише спосіб, всміхнувся й сказав, що хоче зі мною говорити віч на віч і сказав:
— Чую, ви революціонерка!
В наслідок доволі довгої “приватної” розмови я попала на працю до Ватикану, де Блаженніший мав свою офіційну резиденцію.
Вона знаходилася за Базилікою Св. Петра. Вхід був біля Ватиканської пошти, йшлося через чудові клюмби квітів й зелені Ватиканського Парку до Резиденції, яка була досить великою: 4 спальні, кухня, канцелярія о. Др. Івана Хоми і друга канцелярія, де ми з Петром Головінським працювали. Відтак велика приймальня Блаженнішого і велика їдальня.
Що може варта згадати це те, що – попередним мешканцем резиденції був Папа Павло 6-ий – коли він був Кардиналом.
Мене часто просили описати свій побут в Римі, я це зробила, обширно. Написала про всі події, які там відбувалися підчас мого побуту. A відбувалися цікаві події. Просили й описати особу їх Блаженства, якого бачила щодня, спілкувалася з ним.
Зробили це інші люди. Кожний по свойому.
Можу сказати, що Блаженніший був дуже цікавою людиною. Любив звірят. Уважав, що вони вірніші, як люди. Це істинна. 
В спілкуванні з людьми, тими, яких він знав й які працювали для нього, він був прямий, вимогливий, а навіть, я би сказала безпощадний, коли вони не виконували своїх обов’язків. Він нерозумів того, що не працюєш, а відбуваєш під претекстом праці – туристичний побут. І не любив фальші. Ой, не любив.
Дуже переживав розподіл старо й ново – календарників в Канаді й ЗСА й не приятелів Патріярхату УГКЦ. Як і переживав політичний розподіл українців діяспори на мельниківців, бандерівців і всякої іншої – як він казав “торби січки”. Він уважно читав всі українські газети, які йому надсилали поштою…Я неодин раз застала його при читанні газет. Хитав головою і казав мені «Писати треба правду, а не займатися пропагандою… щоб ви так не писали.»
Йому подобалося те, що писала про тодішні події в Римі.
Приїжджали до нього різні політики – українці й не українці й кожен з них так дуже хотів, щоби Блаженніший якось оприділив їм увагу, або, оприділився до їх поглядів.
Підчас мого побуту в Римі, я з подивом приглядалася на невичерпну енергію та ініціятиву Блаженнішого, який вже був в похилому віку. А пам’ять яка в нього була!
Він з великим зусиллям намагався надробити те, що він міг би був зробити за 25 років ув’язнення. Хоч тоді було йому 81 років — він мав надзвичайну пам’ять. Зокрема наголошую на тому.
Про своє ув’язнення не хотів говорити, хоч я часто питалася його про те. Він скупими реченнями згадував поодинокі випадки лише. Наприклад, як в’язнів гнали у велику дощову зливу рубати ліс, або мучили допитами, зокрема в ночі – питалися все те ж саме.
На сторінках римського журналу “До світла” ч.2 з лютого 2003 року є короткий спогад австрійця др. Гробауера, який також був ув’язнений сов’єтами. Наводжу цей уривок: цитую:
….” Він сидів, на свойому наплечнику і чекав, як і всі інші, ЩО з нами зроблять. Аж тут несподівано відчинилися двері. До кімнати впали два зухвалі парубки. Очима водили по присутніх, немов би когось шукали. Їх погляд зупинився на Митрополитові. В одну мить прискочили до нього і знов зщезли. Разом з ними щез і наплечник Владики. Князь Церкви лежав на підлозі, з його уст і носа сочилася кров.
A вже на Cибірі Владика загубився серед тайги, серед дрімучих лісів і снігів. Основні відомості про нього передавали люди, що відбували каторгу разом з ним. Ці вісті були підтвердженням, що Митрополит ще живе. ” кінець цитати.
Як я вже згадувала – резиденція Блаженнішого в Ватикані знаходилася в гарному будинку. Заїжджалося до неї віндою. З ним постійно жили його секретар, його вірний друг, о. др. Іван Хома, тоді ректор Українського Католицького Університету ім. св. Климентія, пізніше Владика.
Жили там і приподобні сестри Василіянки Текля та Михайлина з Арґентини. З сестрами ми тісно дружили, ділили і сміх, і радість, і горе. А Блаженніший вмів і любив жартувати – це не таємниця. Як нагадаю зараз його жарти, то всміхаюся…
Патріярх Йоcип Cліпий біля гробу сл. п. С. Петлюри в Парижу
Постійно в канцелярії Блаженнішого, в ті часи, перебував і Петро Головінський, голова Спілки Української Молоді в Австрії, член Проводу ОУН-революційної – тобто бандерівської, який роками був водієм їх Блаженства.
Якби хтось міг чи повинен писати спогади про Блаженнішого – це міг би зробити Петро Головінський. Та ми у двох ще тоді, в ті далекі роки рішили, що постать Блаженнішого надто історична аби зводити спогади про нього до побутового, щоденного Його життя.
Блаженніший, як науковець і дослідник написав дуже багато наукових монографій, статтей. Збудував і заснував Український Католицький Університет ім. Св, Климентія, Собор імені св. Софії. Блаженніший відкупив і відновив будинок – гостинницю, в якому я тоді перебувала і напевно дехто з вас, слухачів програми.
Видав масу книжок, Благовісників, які розсилалося з супровідним листом по всіх біблійотеках світу з університетськими включно. Саме це був один з моїх обов’язків. І між іншим, в неділю 11 березня, мені передали видання про подорожі Блаженнішого по світі, про його відвідини української діяспори…Який прекрасний подарунок мені, саме в цей Ювілейний Рік 120 річчя Його народження.
Повернув Блаженніший Йосип Cліпий у власність українцям храм імені Сергія й Вакха, в якій знаходиться чудотворна ікона Жировицької Матері Божої.
Блаженніший з великою пошаною ставився до Митрополита Мстислава УАПЦ, не тільки як до церковної особи, а як до політика – дипломата колишнього польського Сейму, де він тоді представляв інтереси українців Волині.
На жаль не зміг Блаженніший вибитися у Ватикані офіційного визнання Патріярха для УГКЦ. Він прийняв титул Патріярха, яким його називали тисячі а то мілійони мирян у світі – на жаль офіційного признання Патріярхату Ватиканом не має по сьогодні. Пригадую, як Блаженніший часто повторював: — “Нам ніколи не дадуть Патріярхату!”
А хіба Москва з своїми патріярхами погодяться колись на Патріярхат УГКЦеркви?
Не дочекався Патріярх проголошення Самостійности України, але тлінні останки Його таки спочивають в Соборі св. Юра в Львові. Можна сказати, що частинно сповнилася довгожданна мрія – повернення додому !
Хай пам’ять про Патріярха Йосипа Сліпого передається, як співається в пісні, – з роду в рід в Україні й світі –. Вічна Йому пам’ять!
Мaрічка Галабурда–Чигрин
Cідней 12.3.2012
