СІДНЕЙ неділя 5.1.2014
ПОХОРОН БЛ. П. ОТЦЯ ВОЛОДИМИРА ЛЮЛЬКИ
«Ти 
прощай, прощавай,
Не сумуй, не чекай,
І червону жоржину
У саду не зривай.»
Тяжко прощати близьку людину в вічність, у “засвіти”, бо смерть, зокрема священика, є справді невіджалованою втратою для нашої спільноти. А таких, яким був отець архипресвітер Володимир Люлька, у нас, вже на жаль, не залишилося. Віддійшов у вічність останний з тзв сіднейської «старої ґвардії» священиків.
Блаженної пам’яті отець архипресвітер Володимир Люлька був працьовитий, щирий, добрий пастир, який любив і насварити і пожартувати, а маючи гарний голос любив заспівати з своїми парафіянами підчас парафіяльних свят чи при інших нагодах.
Отець Володимир був людиною, яка не жаліла свойого труду, часу чи то для української молоді, зокрема Пласту, де його молодший син Леонід є одним з провідних діячів, чи то СУМ-у, Української Школи чи української спільноти взагалі – про, що можна довідатися з історії його Свято Афанасійської парафії в Ґренвілі. Я недавно мала нагоду прочитати багато статтей про відбуті події в парафії. Зібрати ці матеріяли в збірник було би дуже легко.
Багатолюдний похорон о. Володимира відбувся в суботу 4-го січня ц.р.
Українці обох віровизнань Сіднею, Канбери, Адельайди та інших міст прибули до Свято Афанасійської парафії УАПЦ в Гренвіллі – щоби, попрошатися з людиною, священиком і громадянином.
Чин похорону відбувався продовж двох днів.
Участь у відправах підчас Парастасу в п’ятницю 3 - го січня і в суботу 4- го січня ц.р взяли: з УАПЦ всечесніші отці : - Микола Сердюк з Брізбену ( голова Консисторії УАПЦ в Австралії й Новій Зеляндії), Михайло Смолинець, Єфстахій Дорош з Сіднею, Василь Касіян з Джілонґу, Євген Кваснюк з Адельайди. З Української Католицької Церкви ім. св. Андрія з Сіднею отці: Симон Цькуй парох, Дмитро Сенів, Ждан Коломиєць, Олег Стефаниши. Був присутнім о. Михайло Бик УПЦ КП. Прислуговували в пятницю Юрасик Шеремета, Маркіян Стефанишин, в суботу Матей Таранець і Володимир Шпаргала.
Домовина була вкрита чудовими квітами, численні вінки, букети від Пласту, Св. Покровської Парафії і різних організацій й осіб.
В пятницю пластуни тримали почесну стійку біля домовини, а в суботу пластуни й сумівці.
Підчас відправ молилися за упокій душі спочилого дружина Олександра, сини Микола й Леонід, невістка Соня, внуки Кристовер, Адам, Олександра, дальші родичі, близькі та всі ті, хто добре знав о. Володимира.
Співав підсилений парафіянами з братніх парафій хор під дириґентурою пані матушки Олександри Люльки.
На завершення Літургії була відслужена Панахида, радше Літія.
Голова Консисторії о. Микола Сердюк підчас прощальної промови, він не міг стримати сльози, окреслив короткі біографічні сторінки життя о. Володимира. Вказав на заслуги покійного отця в церковно-громадському житті, як це день раніше зробив о. Михайло Смолинець, який назвав о. Володимира своїм дядьком, радше опікуном, який його від дияконства почавши, даруючи йому свої дияконські ризи, підготовляв до священства.
о.Микола зложив співчуття родині і всій спільноті, правлячого Владики УАПЦ в Австралії – Архиєпископа Іоана, який живе в Бельгії.
Після останнього цілування присутніх понад 50 пластунів й сумівців в одностроях сформували почесний шпалір, відбувся обхід навколо церкви священиками і вірними. Домовину несли два сини Микола і Леонід і два внуки Крістофер і Адам.
Похоронний обряд за участю священиків УАПЦ і УГКЦ відбувся в теплі й сильному промінні соняшного, парного австралійського літнього дня. На цвинтарі чекали сумний кортеж багатьох людей…
Кортеж авт поїхав до місця вічного спочинку о. Володимира на український відділ цвинтара в Руквуді, де отцеві прийлося за час його священства відправити 560 похоронів. Його могила знаходиться біля памятника борцям за волю України.
Преподобні Отці згідно традиції відправили Чин Ієрейського похорону.
Було багато квітів (старанням Лесі Балюк й її дочок) й промов на поминальній трапезі, що після похорону відбулася в прицерковній залі, яка була в щерть заповнена людьми, які прийшли віддати останню шану о. Володимирові Люльці. Багату на страви трапезу ( всі присутні на похороні не прийшли, зрештою не було би місця всіх розмістити) – приготовила компанія – кетеринґ а пані з трьох парафій УАПЦ приготовили печево.
Поминками керував о. Микола Сердюк, який прочитав надіслані письмові співчуття, між ними від Парафії УАПЦ в Перті о. Валентина Мовчана та всіх парафій УАПЦ в Австралії, Анатолія Жуківського, члена Консисторії з Брізбену, від Управи і Голови СУОА Стефана Романіва.
З промовами співчуття виступили: – Марічка Галабурда – Чигрин від Об’єднання Українських Громад НПВ, Едвард Кульчицький від Управи Фундації Українознавчих Студій Австралії, Мирослава Івасик від Пласту, наголошуючи на тому, що о. Володимир був капеляном Пласту. Володимир Войтович голова Парафіяльної Ради Св. Покровської Парафії в Гомбуш, згадав, що о. Володимир був певний час опікуном парафії, пані матушка Касіян. Всі висловлювали жаль з приводу втрати, яку зазнала УАПЦ в Австралії.
Отець Володимир був щасливий тим, що йому довелося дочекатися тієї вимріяної хвилини, коли він, після проголошення незалежности України міг вернутися на свою незабутню Україну й найважніше, що був присутнім на інтронізації Патріярха Мстислава. Кілька разів їздив в Україну, бував в Бельгії на одному з Соборів, навіть ночував у хаті моїх батьків.
Напевно ще би був поїхав, бо переживав теперішні події в Україні та Доля, мачуха схотіла, щоб о. Володимир, після плідної довголітній праці в нашому суспільстві зложив свої спрацьовані кості в далекій, чужій землі. І він, передчасно, від нас віддійшов на вічний спочинок.
Всім присутнім і тим, хто допомогли родині отця в час Його перебування в лікарні д’якували пані матушка Олександра та син отця – Леонід, який поділився зі зворушливими спогадами про батька – який був неаби яким жартуном. Дякував всім за чисельну присутність на похоронах, зокрема братам пластунам і сумівцям, одним словом всі, хто вшанував його покійного батька.
Покійний отець залишив у смутку дружину Олександру, синів Миколу й Леоніда, внуків – Кристофера, Адама і Олександру, двоєрідних сестер і племінників .
В пошані схиляємо свої голови перед світлою пам’ятю о. Володимира Люльки, бажаючи, щоби австралійська земля була йому легкою.
Вічна Йому пам’ять!
Замість квітів на свіжу могилу, на нев’янучий вінок, на допомогу «Майдану» присутні зложили 1500 долярів.
Після появи знимок, які я робила на похороннах й подала на Інтернет співчуття родині надсилають з України, з Англії, де о. Богдан Матвійчук відправив Панахиду за упокій душі о. Володимира. З Києва співчуття від родичів панства Домазар, де отець ночував, також подано під знимками.
ЗНИМКИ з похорону тут
https://picasaweb.google.com/103027822885947798979/January52014#
My Memories of Fr Wolodymyr Lulka
by Fr Michael Smolynec
There is so much I want to say about Fr Wolodymyr and the legacy he leaves behind. To me he was more than just my elder priest. He was like an uncle, a priest, a friend and an older brother all rolled into one. From the very first moment we met I felt his incredible warmth and was immediately drawn to him.
God had called him to the priesthood at a time when our pioneer priests were one by one being called home to eternal rest in the Lord, Father Wolodymyr had already served as a deacon for 10 years when he received the laying on of hands the the Holy Priesthood. In Otets, the Lord called a loyal tireless worker who loved people, loved the Divine services and always served God with joy and accepted every pastoral challenge with love and obedience. He never ever complained when things got too difficult, he had a strong spiritual ethic that never waned with the passing of time, He along with Matushka would always be at Church hours before the beginning of any service, preparing the Church for services.
Otets was a great teacher who was extremely patient with me in the early years, no matter how many mstakes I would make he would always be there to reassure me with his normal statement «Those that do not make mistakes are those who do nothing» he was a wealth of knowledge and I can honestly say that my 4 months as assistant priest with him at the Parish of St Athanasius was the best experience of my pastoral life, everything was new and I learned so much about the Church, about the faithful and aboutt the spiritual life, no seminary or academy can come close to Fr Wolodymyr’s wisdom that he was able to impart to me.
Otets could be strict, but always peppered his sterness with mercy and warmth, he didnt need words, Otets had a certain look that he would give me, through this look I could immediately see the error of my ways, it is a look I have etched into my brain. I used to love to serve with him when I was deacon and see how thorough he would be commemorating departed parishioners during the Proskomedia (The Service of Preparation) prior to each Divine Liturgy. Father would never leave out a name in any of the commemoration books, every name meant something to him, he truly knew his flock and his flock truly loved him, this was evident as we layed him to rest this last Saturday.
Aside from my memories of him through the Church I was also blessed to share a close friendship with Otets. Some of my fondest memories were spent with him and Matushka, whether it was cherry picking in Bathurst or our long drives to Plast (Ukrainian scouts) camps to do services, I never tired of his company, when I used to work out west, we would meet weekly for lunch he would always drop by the office right on 12 midday with his cheeky smile and spend quality time just enjoying each others company, his home was always open to me, I never called before visiting nor did he when he would visit me, we just had that type of friendship.
Although the last months of his life were difficult, it is only when we are confronted with illness and suffering that we see how God’s Divine Grace works through His children, Otets showed how strong his faith was in God’s Will all through his illness, he always trusted in God’s Providence and for me I will never forget how he confronted and more inportantly how he carried his cross to the very end.
The photo I have attached to this post was taken at my first Divine Liturgy as a newly ordained priest, I will never forget this service, I was completely petrified, but along side me was a tried and true veteran of 40 + years a true son of the Church who guided me step by step service by service, week by week.
For this and for so many other things Otets I thank you and I will never forget you. You leave us with so much.
Give Rest O Lord – Упокой Господи
Father Michael.
