КНЯЖИЙ ДАРУНОК
ПАНСТВА РУДЕВИЧІВ
Знані в Австралії меценати панство Марія і Віктор Рудевичі внесли у скарбницю Українства $2 млн. 270 тис.
Благодійний‚ нечуваний досі й непередбачуваний ніким‚ величавий акт Меценатства звершився у великому Мельбурні за понад 65-літню історію поселення‚ розбудови й утвердження зорганізованого українства в Австралії. І ось оту одну із найвеличавіших історичних миттєвостей в житті українців та їх нащадків мені випало зафіксувати об’єктивом і декількома газетними штрихами. І все це завдяки славній родині Рудевичів із Мельбурну‚ котра стала на шлях продовження українського меценатства‚ що колись було гордим сподвижницьким атрибутом заможніх людей. В ім’я нації та держави!
$1‚520 000 – НА СТУДІЙНІ
ТА ЗАГАЛЬНООСВІТНІ ПРОЄКТИ
В АВСТРАЛІЇ
Як уже зазначено на 1-ій сторінці «ЦіЖ»‚ знані в Австралії меценати родина Рудевичів задекларували княжий дар на суму $1 млн.520 тис. доларів на навчальні проєкти та $750 тисяч на єпархіяльно-парафіяльні УГКЦ в Австралії‚ то давайте далі окреслимо декількома штрихами отаку важливу історичну мить.
Отже‚ Мельбурн і два дні‚ що вселили трохи надії… І додали стимулу й віри у цей час шаленного процесу асиміляції й переважаючого матеріялізму у душах християнських – українців та їх нащадків.
Мені‚ разом у товаристві з кількома іншими‚ випало бути учасником величавої події в історії українства. І якраз ота подія, той сам факт її звершення зримо постали наперекір отій безпощадній асиміляції як з об’єктивного для одних‚ так і зі суб’єктивного для інших поглядів. Пам’ятаємо, мабуть, що чужого треба научатись, але свого не цуратись…
Княжий дарунок панства Рудевичів від доброго серця й щирої душі якраз стає частинно не тільки перешкодою для подальшої асиміляції в Австралії, а й опорним пунктом, так би сказати, а може і своєрідним джерелом для живлення Українства. Звісно, це джерело повинно починатися з родини, з сімейного вогнища. Але що зробити, коли не у всіх наших нинішніх родинах українців та їх нащадків не є українство, на жаль, пріоритетом у цей день насущний‚ не вдаючись до роздумувань про життя майбутнє. І вічне – хоч не тут‚ а там…
Але тут‚ на Землі‚ кожен з нас може творити добро‚ що залишилося б згадкою навіки. Зокрема добродійство й меценатство. Звичайно‚ тут можна багато розповідати, багато висловлювати різних думок і поглядів щодо меценатства тепер і колись. Але не про те сьогодні мова. А про майже чудотворне диво родини‚ що плекає надію й дарує своє‚ радше ділиться тим‚ що Господь послав…
Компанія MIMIVIC GROUP має довгу й поважну історію у будівельній індустрії Австралії‚ за час якої панство Рудевичів‚ як власники й творці згаданого бізнесу‚ успішно завершили 36 вагомих індустріяльних проєктів. Більшість з них введені у життя у Мельбурні та реґіонах Вікторії‚ а решта – у Південній Австралії та Квінсленді. Було й багато чого іншого у роботі згаданої компанії. І‚ звичайно‚ була участь пана Віктора Рудевича у кількох важливих проєктах української спільноти Австралії – взяти хоча б будинки «Дністра»‚ парафіяльний Сестер Василіянок‚ для старших людей.
Отже‚ 28 червня і 2 липня відбулися дві вечірки з ласки панства Марії та Віктора Рудевичів з нагоди поповнення скарбниці Українства на зеленому континенті. Саме він прийняв багато років тому післявоєнних шукачів притулку‚ які не мирилися з комуністичним поневоленням рідної землі та розпочали фундаменти австралійської України. Саме й на ньому мужніли старші й виростали нові покоління роду українського.
Отже‚ одного вечора головне слово англійською мовою‚ з огляду на присутність поважних гостей з Університету ім. Монаша‚ мали проф. Марко Павлишин і сам меценат‚ пан Віктор Рудевич, які поділились своїми думками щодо теперішнього і майбутнього українських студій, українського шкільництва та способів заохочення молодших поколінь вивчати українську мову та свою рідну культуру. Зрозуміло‚ що крізь призму величавого дарунку та напрямних фундаторів щодо цільового використання подарованих фондів.
Треба виокремити‚ що головний речник україністики в Університеті ім. Монаша представив також обширну інформацію про Допомоговий Фонд Українознавчих Студій та Центр україністики ім. Миколи Зерова. І саме проф. Марко Павлишин першим висловив подяку панству Марії та Віктору Рудевичам за такий щедрий дарунок.
Він також наголосив й на тому‚ що до організацій та установ, яким добродії допомогли своєю щедрістю, належать Українська Громада Вікторії, Єпархія Української Католицької Церкви в Австралії, Новій Зеландії та Океанії, Спілка Української Молоді та українські газети в Австралії «Церква і Життя» та «Вільна Думка».
Було й немало випадків, коли Віктор Рудевич дарував свій час та професійні знання на користь проектів, важливих для української громади. Зокрема на увагу заслуговують побудова будинку української кооперативи «Дністер» в Ессендоні, де пан Віктор був керівником проекту, та заснування й побудова Українського Будинку для Старших (сьогодні «Калина»). Вклад пана Віктора в розвиток останнього включав підшукання площі для будови, клопотання про отримання державних субвенцій, керівництво процесом будови й членство в управі Будинку протягом початкового періоду його діяльності.
Наголосив проф. М. Павлишин й на інших штрихах праці й добродійств згаданої родини. А ось сам же винуватець торжества‚ пан Віктор Рудевич, як завжди, був скромним. І обійшовся кількома хвилинами у своїх роздумуваннях і побажаннях. Однак саме вони випромінювали його щедрість, доброту і візію справжнього патріота української землі, українця, який народився в Австралії, але живе завжди з думою про майбутнє Українства. І вже літами з родиною докладає своє особисте для добра загалу‚ для Українства. І з тою метою‚ щоб ніколи не міліли його джерела тут‚ на землі антиподів‚ де витає дух український.
Слід також наголосити, що слово від Університету ім. Монаша мав один із провідних науковців i викладачів, доктор філософії та історії, заступник декана факультету гуманітарних наук, а також головний речник Центру досліджень середньовіччя та епохи відродження професор Пітер Говард. В-дост. гість подякував панству Рудевичам за їх величавий дарунок для української спільноти, у тому числі для українських студій при Університеті ім. Монаша. Він‚ серед іншого‚ наголосив на важливості такого щедрого внеску у фонд україністики, підкресливши також те, що студенти різних національностей можуть навчатися української мови та усього іншого про Україну. Це також дає великий позитив для поширення українознавства не тільки в Австралії, але й поза її межами. Адже ж студенти – випускники цього університету – працюють по цілому світі.
Високодостойний проф. Пітер Говард вручив Почесну Грамоту панству
М. і В. Рудевичам за такий княжий дар в ім’я науки і українства.
Свого колегу доповнила професор того ж університету в-шановна пані Ріта Вілсон‚ яка також наголосила на важливості такої щедрої пожертви панства Рудевичів не тільки для української спільноти, але також для нашого всеавстралійського загалу‚ для нашої багатокультурності як важливої складової спільних цінностей. І сам дарунок став прикладом для наслідування іншими людьми‚ акцентувала пані Вілсон.
Чек на згадану уже суму панство Рудевичів вручило голові Допомогового Фонду Українознавчих Студії панові Маркові Міськові.
А окрім вищезгаданих гостей, у цьому вечорі з нагоди такого торжества брали участь пан Стефан Романів – від СУОА і СКУ‚ пан Михайло Моравський – від УГВ‚ пані Орися Стефин та пані Оля Павлишин – від УЦШР Австралії‚ пані Валентина Шапіро – від Центру україністики ім. Миколи Зерова в Університеті ім. Монаша, пані Вікторія Кладченко – від ДоФУСу та фінансовий дорадник панства Рудевичів пан Михайло Лаба. Усі вони (їх ви бачите на фото на цій сторінці) також висловили свої думки й подяки нашим знаним меценатам – зі щирістю й християнською любов’ю. Інакше й не могло бути у такій миттєвості історичній‚ що сколихнула уже тепер усю нашу Австралію. І не тільки її…
$750 000 – ДЛЯ ЄПАРХІЇ УГКЦ
НА ПРОСВІТНИЦЬКІ
Й ГОСПОДАРСЬКО-БУДІВНИЧИЙ
ПРОЄКТИ
Це друга‚ майже у проміжку одного тижня‚ велика пожертва родини панства Марії та Віктора Рудевичів. Саме з нагоди вручення такого ваговитого дарунка й відбулася друга вечірка – були приємний час‚ приємні розмови й розважання у приємному місці за волею господарів-добродіїв. Іще приємніша мить – торкнутися Доброти‚ яку випромінювали панство Марія і Віктор.
Отже‚ того вечора на такій небувалій урочистості були Преосв. Владика Петро Стасюк, о. мітрат Олександер Кенез‚ адміністратор парафії Всеч. о. Андрій Микитюк‚ речники Парафіяльної ради Стефан Романів та Євген Гавришко з дружиною Олею‚ правничий дорадник єпархії Андрій Павук‚ фінансовий дорадник панства Рудевичів Михайло Лаба‚ директорка школи Марія Вандерверф і учителька Текля Яворська з Братської школи ім. митр. А. Шептицького.
Отож‚ того вечора пан Віктор Рудевич і Преосв. Владика Кир Петро коротко розповіли про наміри й цілі‚ на які будуть розподілені подаровані кошти.
Отже‚ частина пожертви‚ в розмірі $150,000‚ піде на підтримання життєздатності‚ збереження надбань українського греко-католицького катедрального собору в Мельбурні. А ось $200,000 буде скеровано на проєкти з розвитку й поширення активності серед молоді у всіх парафіях Мельбурнської єпархії Свв. Верх. Апп. Петра і Павла. В кожній парафії буде створено молодіжний комітет з п’яти чоловік у віці 16-25 років. Кожен комітет отримає $12 000, які повинен використати на різні програми щодо залучення молоді до розвитку й поширення українства. Ці програми будуть проходити під контролем місцевого пароха, але повна відповідальність за виконання лежатиме на комітеті з виконання програми.
Приємно було й почути‚ що $400 000 будуть використані на будівництво приміщень для бібліотеки та Музею українського мистецтва ім. Владики Івана Прашка та нової української школи для дітей у Мельбурні. Однак цей останній проєкт‚ як зазначалося того вечора‚ потребуватиме ще додаткових інвестицій, які треба буде знайти і залучити згодом.
УСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ
З ВИХОВАННЯ В РОДИНІ…
А ось тепер давайте послухаємо головних винуватців такого торжества – вельмишановних меценатів – панство Марію та Віктора Рудевичів. Поки пані Марія розмовляла з гостями з Університету ім. Монаша, ми розмовляємо з паном Віктором:
-Вітаємо‚ пане Вікторе! Скажіть, будь ласка, Ви вже довший час жертвуєте та громадські, церковні та наукові цілі. Що спонукає Вас це робити та творити добро для всієї української спільноти взагалі? А дарунок сьогодні для українських студій зворушує кожного і, мабуть, кожен буде Вам вдячний?
– У моєму випадку – це, перш за все, виховання, яке дали мені мої родичі‚ які вчили мене бути жертвенним. Хоча вони не були багатими, але завжди були жертвенними й щедрими. Батьки моєї дружини також були жертвенними. Батько Марійки св. пам’яті п. Давидюк допомагав всюди і всім та заохотив родину продовжувати цю справу. Так, що ми мали приклад від своїх родичів.
І, взагалі, я вірю у такий стиль життя, вірю, що це дає людині задоволення.
-Як Ви думаєте, а може маєте якісь плани щодо витрат тих коштів, та як вони будуть використовуватися?
– Я вже підготував‚ так би сказати‚ меморандум для порозуміння, який ми мусимо ще трохи опрацювати. Але взагалі є три цілі.
Перша ціль – це забезпечити фонд для українських студій при Університеті ім. Монаша. І на це буде виділено приблизно 1 млн. доларів.
Друга ціль – фонд на суму $300,000 доларів піде для підтримки студентів для завершення ними вищих студій для здобуття наукових ступенів‚ тобто докторатів‚ чотирьом особам.
Третя ціль – $220,000 для суботніх шкіл по всій Австралії, де учні від 7 до 11 класів будуть отримувати заохочувальні стипендії.
В цілому це охопить приблизно 400 студентів за п’ять років. Ще 40 студентів отримають допомоги по $2,500 доларів для завершення матуральних курсів з української мови.
– Цікаво почути вашу думку. Заможніх людей з молодших поколінь є чимало в Австралії, але не всі мають оцей дар щедрості поділитися хоч трішки чимось з іншими. Чому склалася така ситуація? Чому у нашій спільноті так мало добродіїв і меценатів?
– Сказати правду, мене це дивує. Я знаю багато людей, які б могли допомогти і бути жертвенними так як і ми. Але вони не є прихильниками такої думки. І я думаю, що це є‚ може‚ браком чи упущеннями у вихованні. Або, можливо, вони думають, що заберуть все з собою після смерті…
Ми з Марійкою розуміємо, що з собою нічого людина забрати не може. Тому віримо і свідомі того, що поки ми живі і маємо можливість допомогти, то й робимо це, бо маємо свої пріоритети. Тому свідомо використовуємо цю нагоду. А чому інші цього не роблять? Я думаю, що вони щось гублять, гублять велику нагоду.
– Можливо, навіть взагалі не думають про це?
-Можливо…
-Можливо, Ваш добрий вчинок буде мати наслідування. Здоров’я Вам міцного! Хай щастить і надалі!
-Дякую, пане Богдане!
А далі давайте разом послухаємо пані Марію, дружину пана Віктора Рудевича, яка також спричинилася до цієї історичної події в житті української спільноти та україністики в Австралії.
– Пані Маріє, що спонукало Вас та Вашого чоловіка зробити такий жертовний та небувалий добродійний вчинок? Ще в історії української Австралії такого не було…
– Тут багато нема про що говорити. Наші родичі виїхали з України після Другої світової війни‚ як і їх багато ровесників‚ і їх усіх літами не покидала мрія, щоб українська мова збереглася в Австралії. Цю мрію наші батьки й передали нам‚ а ми здійснюємо мрію наших родичів. Тому і робимо цей вклад для збереження української мови й всього українства в Австралії.
– Дякую. Дай Бог Вам здоров’я!
ПОДІЯ НЕБУВАЛА
Й ОБНАДІЙЛИВА
Отже, дещо про факт, який став завершенням думок, планів, роздумів вельмишановного панства Рудевичів в одному із престижних ресторанів у самому центрі великого Мельбурна я і розмовляв із учасниками цього торжества
в українській спільноті.
Тож мова далі з професором Університету ім. Монаша Марком Павлишиним,
главою Центру україністики ім. Миколи Зерова.
-Пане Марку, сьогодні, можна сказати, досить таки своєрідний і непередбачений день в історії української спільноти і в тому числі україністики в Університеті ім. Монаша. Будь ласка, кілька слів про це‚ мабуть‚ небувале в австралійській Україні?
-Несподіваний день, це справді так. Винятковий, повністю такий, що перетворює ситуацію і створює нові можливості для вивчення україністики. Мова йде, звичайно, про те, що кілька днів тому ми довідалися в Монашському університеті про намір пана Віктора Рудевича і пані Марії Рудевич, які є власниками фірми “MimiVic”, зробити величезну пожертву на ДоФУС – Допомоговий Фонд Українознавчих Студій. Сума, про яку йде мова – це 1 млн. 520 тис. доларів. І Ви маєте рацію, це небувала, несподівана, безпрецедентна сума. Ще такої пожертви на ціль української науки в Австралії не було. Далеко не було. І це належить також уже до дуже великих пожертв на україністичні цілі в цілому світі. Бо таких меценатів у нас в діяспорі небагато.
-Можливо ще передчасно запитувати про це, але які обрії щодо цього фонду Ви собі уявляєте?
-В розмовах з п. Віктором і п-і Марією ми мали на увазі деякі цікаві проєкти, які пан Віктор сам підтримує, і один з них ключовий – це фундування кількох стипендій для докторантів, які б навчалися на україністиці або на україністиці в поєднанні з якоюсь суміжною дисципліною. І таких стипендій могло би бути до чотирьох. Отже‚ це є один величезний атрибут цієї пожертви.
Друга річ, яка дуже близька серцю пана Віктора і пані Марії, це наше шкільництво в Австралії.
І, як всім вже відомо, панство Рудевичів вже кілька років підряд фінансують Монашські стипендії імені Рудевичів, які підтримують студентів, що бажають вписуватися на 12–тий рік навчання української мови будь-де в Австралії. З минулого року ця стипендія поширена і вже цього року її отримуватимуть , правда в менших розмірах, також учні інших нижчих класів.
Цю схему пані Марія та пан Віктор хочуть поширити ще більше, щоб вона охопила ще більшу частину наших учнів, щоб зацікавити їх залишатися в нашій освітній системі і, очевидно, в кінці входити на курси україністики в університеті ім. Монаша. Крім того, таке велике збільшення фонду, який підтримує україністику в Монаші, просто поширює базу фінансову для цієї операції. Це дає певність, дає гнучкість, якої раніше не було. Це теж є дуже важливий результат цієї пожертви.
– Ще раз прошу уточнити – згадана пожертва призначена на ДоФУС чи на Лекторат україністики ім. М. Зерова?
-Це на ДоФУС – Допомоговий Фонд Українознавчих Студій,
який створений і діє при Українській Громаді Вікторії. ДоФУС всебічно підтримує україністику в Університеті ім. Монаша таким чином, що в Монаші ми пишемо пропозиції на дослідні проєкти і прохання, щоб було виділено дотації на таку ціль і ДоФУС розглядає ці пропозиції та відповідно фінансує такий проєкт.
Так що вклади тих фондів є безпосередньо на користь україністики в Університеті ім. Монаша, а також на користь українського шкільництва, оскільки стипендії імені Рудевичів організовані через Монашський університет.
-Як Ви думаєте, чи такий великий внесок у скарбницю університету буде продовжений ширше українцями? Чи важко на це сподіватися, я маю на увазі від інших заможніх людей?
-Мені здається, що потенціал україністики в Австралії є великий і маємо заможних людей, які, можливо, під впливом цього прекрасного прикладу пана Віктора і пані Марії, подумають теж про подібні добродійства.
Можливо, на користь української науки або, можливо, на інші добрі українські проєкти.
Це була одна із думок пана Віктора в той час, коли він почав говорити з нами про стипендії для учнів українських шкіл. Надіявся, що будуть інші, які приєднаються до цієї акції. Справді, була одна така подія, коли Національний фонд при СУОА теж уфундував одну таку стипендію. Але, на жаль, акція ця не поширилася. Маємо надію, що така голосна дія буде мати свій відгомін і серед інших.
-Як Ви думаєте, яким чином чи у який спосіб українська спільнота повинна віддячити панству Рудевичам?
-Мені здається, що перш за все інформація про це добродійство обійде українську спільноту блискавично. І той факт інтерв’ю зі мною вже сьогодні є свідченням того. Мені здається, що свідомість спільноти і визнання спільнотою через різні засоби, а зокрема засоби масової інформації‚ чи просто через вияви подяки нашим меценатам. Вони не забаряться. Напевно такого буде багато. І я думаю, що пані Марія і пан Віктор матимуть немало приємних телефонних дзвінків, листів, е–майлів.
-Дякую Вам за розмову! І хай щастить панству Рудевичам, хай щастить Вам і українським студіям.
-Дякую, пане Богдане!
ГІДНИЙ ПРИКЛАД
ДО НАСЛІДУВАННЯ
Голова Управи Союзу Українських Організацій Австралії пан Стефан Романів також був у цей величавий день в історії як австралійсько-українського так і всесвітнього меценацтва. І при нагоді й далі мова з головним речником зорганізованого українства в Австралії та Генеральним Секретарем
Світового Конґресу Українців.
– Як‚ на вашу думку, ми‚ як спільнота‚ повинні віддячити панству Рудевичам‚ – запитую вас п. Романів?
– Перш за все дякуємо вже нині їм! Спершу за їхній почин добродійства багато років тому, а‚ по-друге‚ особливо за їх теперішню велику пожертву від імені не тільки нинішньої спільноти, але й від майбутніх поколінь.
А взагалі, панство Марія та Віктор (на фото зліва) є такими людьми, які кажуть, що ми це робимо, бо ми в це віримо. Я думаю, що було б добре, щоб ДоФУС та Центр україністики ім. М. Зерова подумали, як відзначити панство Рудевичів. Можливо‚ назвати фонд іменами меценатів Марійки та Віктора Рудевичів‚ або в якийсь інший спосіб‚ щоб це небувале меценатство було увічнено в нашій історії. А їхній почин, я думаю, буде незабутнім і заслуговує високої подяки. І дай Бог, щоб інші наші меценати могли піти їхніми слідами.
– А як Ви думаєте, чому інші наші заможні українці чи нащадки українців не йдуть цим шляхом добродійства?
– Це мусять‚ напевно‚ відповісти ці люди, які мають такі можливості.
Я знаю, що панство Марія та Віктор неодноразово робили такий заклик до заможних людей та підтверджували його завжди своїми щедрими пожертвами на потреби шкільництва‚ церковні й громадські. Йдеться не про $1,5 млн. доларів, але принаймні про хоч якийсь вклад‚ відповідно до можливостей кожного‚ зробити для добра української справи. Я знаю, що кредо панства Рудевичів – це залишити щось українському суспільству, що буде поширювати та підтримувати всю нашу спільноту. І це є їхній довершений факт сьогодні, а від отого княжого дарунка буде користь на довгі роки в житті нашої спільноти.
ЩИРА ПОДЯКА Й ПОШАНА
А далі «ЦіЖ» висловив свою думку Голова Управи Української Громади Вікторії пан Михайло Моравський.
– Пане Моравський, Вам‚ як головному речникові українства у Вікторії‚ випала честь бути присутнім на історичній події, коли панство М. і В. Рудевичі пожертвували на загальні українські цілі таку велику суму грошей. Що Ви думаєте в цей час?
– Панство Рудевичів – чудові й гарні люди, виховані батьками у дусі патріотизму. Їх батьки були жертовними українцями та невтомними трудівниками для добра української спільноти. Мені дуже приємно, що пані Марійка та пан Віктор пішли слідами своїх батьків і, дякувати Богу, що вони, будучи власниками прогресивної фірми MimiVic дали таку щедру пожертву як для майбутнього розвитку українства взагалі‚ так і особливо для підтримки молоді у справі вивчення української мови, отримання стипендій, можливості поїхати в Україну вивчати українську мову.
Хочу подякувати їм від імені Української Громади Вікторії за таку щедру пожертву сьогодні та за всі попередні фінансові пожертви, за їхнє переконання, що це потрібна справа і це потрібно робити для добра української спільноти. І це повинно бути прикладом для тих, хто має можливість на такі чи подібні пожертви.
ІСТОРИЧНИЙ МОМЕНТ
У НАШІЙ ІСТОРІЇ
Тут мова йде здебільшого про княжий дарунок панства Рудевичів із Мельбурну та українське шкільництво й українознавчі студії. Тому важливо послухати нам й Голову Управи Української Центральної Шкільної Ради в Австралії пані Орисю Стефин.
– Пані Орисю, а як Ви зустріли таку славну вістку про таку величаву пожертву панства Рудевичів?
– Цю надзвичайно гарну, приємну вістку я радісно сприйняла і з великим захватом. Адже панство Рудевичів зробило такий величезний княжий дар для української спільноти, а для освіти – зокрема. Наша спільнота завжди цінила освіту, а те, що панство Рудевичів у такий практичний спосіб її підтримало таким широким жестом та й таким великим даром – це дійсно заслуговує на велике признання та велику подяку.
Подорожуючи недавно Канадою, я зустрічалася там з людьми, які працюють в різних українських установах. Мені було дуже приємно бачити й чути, що там так багато меценатів‚ які підтримують Українство. І зокрема українську освіту‚ дослідження на українську тематику, різні видання. В Канаді засновано багато різних фондів. Було дуже приємно це бачити і я тішилася разом з ними‚ найперше за їхні освітянські можливості в Канаді.
А тепер тішуся й тут‚ в Австралії, що крім тих різних жертовних людей, які протягом нашого 65–літнього поселення в Австралії постійно жертвували на різні українські цілі, останніми роками маємо таких небувалих досі меценатів як пані Марійка та пан Віктор. Їхня княжа пожертва сьогодні – це історичний момент в житті української спільноти. Маю надію, що цей крок стане прикладом для інших заможних людей, які зможуть продовжувати добре діло на майбутнє.
ДЯКУЄМО‚ РАДІЄМО
І НАДІЄМОСЯ на здійснення
СПІЛЬНИХ НАМІРІВ
Ось що говорить про такий щердрий дарунок Преосв. Владика Кир Петро Стасюк:
– Найперше хочу подякувати панству Марії та Віктору Рудевичам за таку велику пожертву для нашої Церкви.
Ці гроші підуть частково на ремонт та підтримку Катедри та збереження ікон у ній. Також чимала сума буде розподілена по всіх парафіях нашої Церкви в Австралії для активізації та залучення молоді до церковного життя. Для того будуть утворені спеціяльні комітети із числа молодих людей у кожній парафії. Я дуже тішуся тим‚ бо це для нас є дуже важлива справа тепер і для запевнення нашого майбутнього. Молодь мусить бути залучена до життя Церкви. Про це‚ до речі‚ також часто нам говорить Бл. Патріярх Святослав. І ми готуємося незадовго зустрічати Главу нашої Церкви у нашій єпархії в Австралії.
А ось найбільша сума грошей‚ 400 тисяч доларів‚ піде на дуже важливий проєкт – на побудову приміщень для Музею українського мистецтва ім. Владики Івана Прашка та бібліотеки разом зі школою для наших дітей. Ми маємо майже 20 тисяч книжок і не маємо де їх розмістити тепер. Також потрібні приміщення й для Братської школи. Звичайно‚ тепер за 400 тисяч важко щось більше збудувати‚ але ми дуже щиросердечно дякуємо панству Рудевичам за таку велику суму грошей‚ що дає нам нагоду розпочати такий проєкт. І ми будемо просити людей‚ щоб підтримали нас у цьому.
А Марія і Віктор Рудевичі вже багато років допомагають Церкві‚ шкільництву‚ громаді і за це ми їм дякуємо і молимося за них. Вони – щирі люди. І дай‚ Боже‚ їм доброго здоров’я на многії літа!
непередбачувана
радість у школі
Директор Братської школи ім. митр. А. Шептицького Марія Вандерверф:
– Така приємна вістка зненацька заскочила нас усіх. Про це ніколи ми й не могли мріяти‚ що будемо мати нові приміщення для школи. Панство Марія і Віктор Рудевичі подарували нам‚ можна сказати‚ мрію. Ми дуже щиро дякуємо їм за таку пожертву для школи і всього шкільництва також. Це справді велика щедрість та велике світоглядне вирозуміння людей. Це є приклад для інших людей. І ми сподіваємося‚ що школі будуть допомагати й інші члени нашої спільноти. А панству Рудевичам – подяка й пошана від учителів‚ учнів та їх батьків!
************
Отже‚ шановні читачі‚ ви мали нагоду довідатися дещо ширше про таке нечуване досі у нашій українській Австралії великодушне добродійство-меценатство однієї родини. Спасибі їй! А ось запитання‚ яке я часто задавав співрозмовникам‚ залишається відкритим: чому заможні люди не завжди є жертвенні у своєму земному житті?
Не розумію‚ але прагну зрозуміти? А Ви?
Нотатки і фото
Богдана Рудницького.
